 
| Сакральне образотворення - тонка невловима межа між індивідуальним і суспільно значущим, між містичним, ірраціональним і реальним, об'єктивним особлива, характерна риса сакрального мистецтва. Воно завжди відображало духовні, моральні, естетичні вартості суспільства та його часу, надаючи тим вартостям особливого статусу святостей. Не є таємницею, що церква впродовж багатьох віків була для українського народу тим об’єктом, куди вкладали найкращі досягнення українського творчого генія. Це стосувалося й архітектурного образу, і внутрішнього оздоблення церковного мистецтва. Зароджене у формах стилістики візантизму, засвоївши протягом віків стильові течії європейського мистецтва, українське церковне мистецтво завжди прагнуло власної національної самоідентифікації, інтерпретуючи усталені канони, типи, сюжети через призму національного світосприйняття. І в кожній епосі, кожній стилістичній течії воно сягало найвищих злетів творчої думки. Це ренесанс, бароко, академізм, реалізм і в довершенні український модерний стиль першої половини XX ст. Саме він сягнув особливої мистецької вершини у втіленні національної образності. Зразки цієї творчості, які де-не-де ще зберігаються в церквах України, захоплюють художньою досконалістю, а понад усе національним духом. У такому храмі під ореолом віковічних святостей відчуваєш духовну велич своєї нації, пронизуєшся гармонією її творчої виразності, що розкриває невичерпне творче начало нації. Та цей період еманації національно-творчого начала в церковному мистецтві, на жаль, був короткочасним. Фатальні катаклізми історії раптово припинили його злет. Комуно-атеїстичний терор супроти української церкви залишив по собі особливі стереотипи сприйняття і релігії, і сакрального мистецтва, позначився на світоглядних орієнтирах нинішнього суспільства. Повертаючись до сакрального мистецтва, варто нагадати кілька засадничих істин (знавці про них добре знають, а віруючі - інстинктивно здогадуються). Не тільки сюжети відіграють роль у церковному мистецтві. Світло, колір і вся система символів, що відображають конкретні знаки, образи. У реалізації прекрасного важливу роль відіграє колір, що модифікує світло. Особливий ефект при осягненні храмового дійства досягається саме за певного мінливого освітлення в «задіянні» світла/кольору ікон, розписів, мозаїк. Символи, що водночас є знаками, образами, мають низку значень — залежно від контексту. Хоча в церковному мистецтві є певні відмінності (національні, пов'язані з епохою/часом, конфесійні) та багатозначності, все ж символи існують з певною двоякою метою: одночасно виявити та заховати істину. Впливаючи на розумну область психіки, вони діють і на її підсвідому ділянку. В минулі часи церковне мистецтво в яскравих візуальних та звукових образах служило необхідним і, часом, єдиним засобом пізнання Всесвіту та Абсолюту. Традиції символів, кольору, що виявлені у ликах, позах (наприклад, традиційно подовжені пропорції тіла мали би підкреслити стани одухотворености, Преображення), окремих деталей (напр., «увага» до рук), звичайно, розвивалися. У новітні часи не один майстер застосовував прийоми реалістичного живопису зі світлотіневим моделюванням ликів, елемент натуралізму. Крім прямої перспективи (у давніх іконах, - так звана «зворотна» перспектива), помічалися у деяких мистців сучасніші тенденції живопису, які, щоправда, характерні більше для мистецтв Заходу. |